Дашкевич Роман Іванович

Рома́н Іва́нович Дашке́вич (6 грудня 1892, с. Тустановичі (нині у складі м. Борислава), Львівська область — 12 січня 1975, Куфштайн, Австрія) — галицький український політичний і військовий діяч, полковник армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції), правник, один із засновників української артилерії. Чоловік Олени Степанів.

Роман Іванович Дашкевич
Роман Дашкевич
Ім'я при народженні	Роман-Микола Іванович Дашкевич де Корибут
Народився	6 грудня 1892(1892-12-06)  Борислав, Дрогобицький повіт^[d], Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина
Помер	12 січня 1975(1975-01-12) (82 роки)  Куфштайн, Тіроль, Австрія
Поховання	Личаківський цвинтар^[2]
Країна	УНР,  Австрія Австро-Угорщина
Національність	українець
Діяльність	політичний і військовий діяч УНР, правник, письменник і дослідник на еміграції
Відомий завдяки	організатор товариства «Луг»
Alma mater	юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Знання мов	українська
Учасник	Перша світова війна
Військове звання	Полковник
У шлюбі з	Степанів Олена
Діти	Дашкевич Ярослав
Нагороди	Хрест Симона Петлюри «Воєнний хрест» (УНР)

Життєпис

Молоді роки (до 1917 року)

Головна Рада Студентського Союзу 1912 р. 1-й ряд від ліва: Дарія Білинська-Навроцька, Василь Косаренко-Косаревич, А. Павлусевич, Осип Когут, М. Жила, Марія Твердохліб, Євген Коновалець; 2-й ряд: Степан Індишевський, нерозпізнаний, Іван Бабій, Юрій Полянський, В.Котецький, Олена Степанів, Роман Дашкевич (позначений стрілкою), Петро Дідушок, Юліян Охримович.

Штаб Січових Стрільців після розформування (1920) : сидять зліва направо Михайло Матчак, Андрій Мельник, Євген Коновалець, Роман Сушко, Іван Даньків; стоять зліва направо Іван Андрух, Роман Дашкевич, Василь Кучабський, Ярослав Чиж

Могила Романа Дашкевича на 67 полі Личаківського цвинтаря у Львові

Народився в родині священника — о. Івана Дашкевича гербу Корибут.

Закінчив Перемиську гімназію, в 1911-14 роках навчався на юридичному факультеті Львівського університету.

В студентські роки брав активну участь в українському національно-визвольному русі Галичини; член управи Української Академічної Громади, Українського Студентського Союзу, Просвітня комісія. Був одним з організаторів і діячів товариства Січових Стрільців у Галичині.

До першої світової війни — організатор «Січей», з 1912 року — Кошовий повітової «Січі» Українських Січових Стрільців у Львові.

На початку першої світової війни мобілізований до австрійської армії, не мав змоги вступити до Легіону Українських Січових Стрільців.

З 1914 року старшина артилерії австро-угорської армії; у 1915 році потрапив у російський полон, інтернований до Забайкалля. Там видавав газету, де закликав українців до повстання проти Австро-Угорщини.

Після Лютневої революції 1917 року в Росії Роман Дашкевич навесні втік з табору військовополонених, пробрався у Київ.

Військова і громадська діяльність 1917-21 рр.

Працюючи з осені 1917 року у Галицько-Буковинському Комітеті спільно з Євгеном Коновальцем, Іваном Чмолою, Г. Лисенком, Федором Черником та іншими, доклав значних зусиль до створення Галицько-буковинського куреня січових стрільців у Києві.

18-19 грудня 1917 року відібрав у Дарницькому таборі військовополонених 22 добровольців, поклав початок формуванню стрілецької частини.

У січні 1918 року обраний до складу Стрілецької Ради, з кінця лютого 1918 року призначений командиром 1-ї гарматної батареї Куреня Січових Стрільців при Січовому полку військ Центральної Ради.

В січні-лютому 1918 року батарея Романа Дашкевича брала участь у запеклих боях з червоногвардійськими частинами, які рвалися до Києва, в березні 1918 р. — у визволенні міста з-під більшовицької окупації.

Генерала Романа Дашкевича вважають батьком української артилерії. Роман Дашкевич першим зодягнув Січових стрільців у блакитні мундири. За словами Петра Франка, голови товариства політв'язнів і репресованих:

Дашкевич за власні кошти і за кошти своїх батьків закупив січовикам не лише мундири, а й кріси та кулемети. Ця родина добре усвідомлювала, що таке формування власної держави, і дуже дбала про вишкіл молодого покоління.

Після встановлення в Україні влади гетьмана Павла Скоропадського і роззброєння німецьким командуванням (30.04.1918 р.) Куреня очолював 4-ту батарею Запорізького Корпусу генерала О. Натіїва, який займав позиції на схід від Олександрівська (тепер Запоріжжя).

З вересня 1918 року знову командував новосформованою батареєю Січових Стрільців; частина під командуванням Дашкевича відіграла вирішальну роль у перемозі республіканських військ у Мотовилівському бою 1918 року.

Січень-грудень 1919 року — командир гарматної бригади Січових Стрільців Дієвої армії УНР, яка брала участь у всіх бойових операціях Армії УНР цього періоду.

Після поразки українських національно-визвольних змагань 1917–1921 років тимчасово перебував в еміграції (у Чехословаччині й Австрії).

У 1920 році в Празі разом із Євгеном Коновальцем заснував Українську військову організацію.

1920 року повернувся до Львова.

Львівський етап життя (1921—1943 роки)

Закінчивши навчання у Львівському університеті, здав правничі і адвокатські іспити, здобув ступінь доктора права, згодом відкрив адвокатську контору. Мешкав у Львові на вулиці Коперника, 5.

У 1920-30-х роках працював адвокатом. 1921-1922 роках відновив діяльність спортивно-протипожежних товариств «Січ» у Львові. Заборона польською владою діяльности цих організацій у 1924 році змусила Дашкевича шукати нові організаційні форми патріотичного виховання молоді.

У 1925 році Роман Дашкевич організовує товариства «Луг», які нараховували в 1930-х роках у Галичині понад сто осередків і близько 50 тис. членів.

У 1922-1933 редагував часопис «Січові Вісти», а в 1933-1939 — «Вісті з Лугу».

18 жовтня 1938 у Тернополі відбулось розширене засідання чільних діячів товариства «Великого Лугу» під його керівництвом.

У еміграції

Під час другої світової війни з 1943 року мешкав у Куфштайні (Австрія).

У повоєнний час викладав історію України в школі табору біженців. У цей період активно займався літературною та дослідницькою діяльністю. Автор книги «Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота» (Нью-Йорк, 1965 р.), численних історичних довідок, спогадів.

Підтримував тісні зв'язки з урядом УНР у вигнанні. Уже в еміграції був підвищений до генерал-хорунжого.

Родина

Меморіальна таблиця на вул. Коперника, 5 у Львові

Дружина — Олена Степанів — старшина УСС, УГА нагороджена медаллю «За хоробрість», доктор філософії.
Син Ярослав Дашкевич — історик, директор Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України.

Перепоховання

Рештки генерала артилерії УНР привезли на батьківщину з австрійського містечка Куфштайн через 33 роки після його смерті. 15 червня 2008 року в соборі Святого Юра у Львові сотні львів'ян прощалися з прахом генерал-хорунжого УНР Романа Дашкевича; генерал-хорунжого було перепоховано на Личаківському цвинтарі на полі почесних поховань.

У літературі

Роман Дашкевич є одним з героїв роману «Країна Ірредента» Романа Іваничука.

Вшанування пам'яті

25 квітня 2011 року у Львові було встановлено меморіальну дошку. Одна з вулиць мікрорайону Підзамче названа на його честь.

Указом Президента України 26 артилерійській бригаді присвоєне почесне найменування «імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича».

22 грудня 2023 року у місті Бердичів вулицю Суворова перейменували на вулицю Романа Дашкевича.

Примітки

1. Український визвольний рух / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху. — Львів, 2014. — Збірник 19. —стр. 34 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 травня 2017. Процитовано 11 липня 2021.
2. Загайська Р. Й. Вітер в долонях — Львів: 2017. — С. 26. — 416 с.
   d:Track:Q36036d:Track:Q64523177d:Track:Q20067115
3. генерал-хорунжий (присвоєно на еміграції)
4. Патрон українських артилеристів: про Романа Дашкевича зі Львівщини - lvivyes.com.ua (укр.). 20 жовтня 2022. Процитовано 28 жовтня 2022.
5. Мартинець С. За гроші родини — кріси й мундири На Личаківському цвинтарі перепоховали останки генерала УНР Романа Дашкевича // «Україна Молода», № 112 від 19.06.2008
6. Українське козацтво… — С. 215.
7. Ilustrowany informator miasta Lwowa… — S. 22.
8. Мизак Н. Бучацький повіт у визвольній боротьбі ОУН, УПА [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]. — С. 22.
9. Українське козацтво, 2002, с. 125.
10. Мартинець С. За гроші родини — кріси й мундири… [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
11. https://galinfo.com.ua/news/u_lvovi_vstanovyly_memorialnu_doshku_romanu_dashkevychu_86810.html
12. Сирцов, Олександр. Колись ця вулиця була Королівською. Афіша Львів. Процитовано 13 грудня 2022.
13. Указ Президента України «Про присвоєння почесних найменувань військовим частинам Збройних Сил України» № 192/2019 від 6 травня 2019 року. Архів оригіналу за 6 травня 2019. Процитовано 7 вересня 2019.
14. В Бердичеві перейменовано (деколонізовано) 39 вулиць

Джерела та література

• Литвин М. Р., Науменко К. Є. Дашкевич Роман-Микола Іванович [Архівовано 5 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України.— К.: «Наукова думка», 2004. — С. 295—296.
• Мартинець С. За гроші родини — кріси й мундири. На Личаківському цвинтарі перепоховали останки генерала УНР Романа Дашкевича [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // «Україна Молода». — № 112. — 19 червня 2008.
• Про Романа Дашкевича на сайті «Українське військо у ХХ-ХХІ ст.ст.» [Архівовано 15 березня 2012 у Wayback Machine.]
• Роман Дашкевич і Олена Степанів
• Литвин М. Р., Науменко К. Є. Військова еліта Галичини. — Львів, 2004
• Г. І. СварникЗбірки Меморіальної бібліотеки-архіву Ярослава Дашкевича [Архівовано 7 квітня 2019 у Wayback Machine.]
• Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
• Українське козацтво: Мала енциклопедія. — Київ : Генеза, 2002. — 568 с. — ISBN 966-504-244-6.
• Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939. — Lwów, 1939. — S. 22. (пол.)

Посилання

• Дашкевич Роман // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Теза, 2006.