Траверсе Іван Іванович

Жан Бати́ст Прево́ де Санса́к, маркіз де Траверсе́ (фр. Jean-Baptiste Prévost de Sansac, marquis de Traversay), у Росії відомий як Іван Іванович Траверсе́ (рос. Иван Иванович Траверсе; 24 липня 1754(17540724), острів Мартиніка (володіння Франції) — 19 травня 1831, село Романщина, Лузького повіту Санкт-Петербурзької губернії) — моряк, що служив у флоті Франції (мічман… капітан 1-го рангу) і флоті Російської імперії (капітан у ранзі генерал-майора… адмірал), державний діяч (командувач Чорноморським флотом, морський міністр Російської імперії).

Траверсе Іван Іванович
фр. Jean-Baptiste Prévost de Sansac, marquis de Traversay
Траверсе Іван Іванович
Командувач Чорноморським флотом
1802 — 1809
Міністр морських справ Російської імперії
1811 — 1822
Народився	27 липня 1754(1754-07-27) о. Мартиніка
Помер	19 травня 1831(1831-05-19) (76 років) село Романщина
Відомий як	військовослужбовець, політик, адмірал
Країна	Російська імперія  Франція
Діти	Alexander de Traversay^d і Alexander Ivanovich de Traversay^d
Нагороди	Орден Святого Андрія Первозванного Орден Святого Георгія Орден Святого Володимира 1 ступеня Орден Святого Олександра Невського Орден Святої Анни 1 ступеня
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився 27 липня 1754 року на острові Мартиніка (володіння Франції). Закінчив Бенедиктинський коледж у Сорезі (Франція). Навчався в гардемаринській школі Рошфорі і Бресті.

Служба у французькому флоті

З 1773 року — мічман французького флоту. Під час війни з Англією (1778–1783) брав участь в морській битві біля Уессану (27 липня 1778 року), в морських боях у Вест-Індії. Був старшим помічником командира фрегата «Іфігенія», командиром корвета «Церера» (раніше корабель британського флоту, захоплений «Іфігенією» в грудні 1778 року у бою, в якому особливо відрізнився де Траверсе). Отримав звання лейтенанта.

З 1781 року — командир фрегата «Чапля», брав участь в Чесапикській битві (5 вересня 1781 року). Відзначився при узятті острова Сан-Крістофер (січень-лютий 1782 року), першим висадився на острові і підняв там французький прапор, потім атакував зі своїм екіпажем фортецю на мисі Пальма і опанував її і три судна). Всього за війну захопив 22 призові судна, у тому числі фрегат, 3 корвети і 130-гарматне судно.

У 1782 році нагороджений орденом св. Людовіка (за «відвагу, виявлену ним у бою з двома ворожими фрегатами при Чесапікі, твердість і розсудливість, з якими він виконував усі покладені на нього доручення»). Також нагороджений орденом Цінцінната, заснованим американськими і французькими офіцерами. У 1782–1783 роках командував фрегатом «Іріда», також узятим у англійців.

У 1785–1786 роках як командир транспортного судна «Сена» вчинив морський похід в Індію. З 1 травня 1786 року — майор, з 1 грудня 1786 року — капітан 1-го рангу (позачергово, отримавши старшинство над 100 однолітками).

У 1788 році був представлений королю Людовіку XVI, займав місце в королівській кареті і брав участь в королівському полюванні (для цієї почесті необхідно було довести 400-річне дворянство його предків).

У 1788–1790 році як командир фрегата «Діяльний» вчинив морський похід до Антильських островів.

У 1790 році повернувся у Францію, жив у своєму маєтку. Наприкінці 1790 року, в умовах революційної смути і розвалу флоту, з відома Людовіка XVI, звільнився, аби перейти служити у флот Російської імперії. Покинув Францію, деякий час з сім'єю жив у Швейцарії, в травні 1791 року прибув в Санкт-Петербург. Був рекомендований Катерині II адміралом, принцом Карл Генріх Нассау-Зігеном.

Служба у військово-морському флоті Російської імперії

7 травня 1791 року був офіційно прийнятий на службу у флот Російської імперії, у чині капітана генерал-майорського рангу, зарахований до гребного флоту на Балтійському морі, командував ескадрою з семи фрегатів і декількох менших суден, потім, гребною флотилією. З 10 липня 1791 року — контр-адмірал.

У серпні 1791 року йому надали відпустку за сімейними обставинами. Жив з сім'єю в Швейцарії, потім знаходився в Кобленці (місце перебування французької еміграції). У 1792 році вступив в емігрантський королівський корпус.

У 1794 році знову приїхав в Росію (цього разу з сім'єю). Командував гребною ескадрою на Балтиці.

З 1797 року — віце-адмірал, начальник Роченсальмського порту. Одночасно командував загонами канонерських човнів під час плавань по Балтійському морю. Був високо цінований імператором Павлом I, з яким познайомився, коли той був ще спадкоємцем престолу.

З 1801 року — адмірал. З 1802 року — головний командир портів Чорного моря і військовий губернатор Севастополя і Миколаєва. Був начальником оборони Криму і Тамані під час російсько-турецької війни 1806–1812 років. Організував морську експедицію до Анапи проти горців, зміцнив узбережжя Чорного моря. Склав проект забудови Севастополя, який у той час не був реалізований через відсутність засобів (проте ряд його ідей були здійснені в 1830-40-ві роки).

У жовтні 1806 року призначається військовим командувачем Кримського півострвоа, що спричнило конфлікт з новоросійським генерал-губернатором Арманом де Рішельє. Траверсе не мав довіри до кримських татар, підозрюючи тих у змові з Османською імперією. Тому пропонував депортувати кримських татар з Криму, а також ногайських татар з Катеринославщини у внутрішні губернії Російської імперії. натомість степові райони Криму Траверсе пропонував заселити молдованами і болгарами, у південне узбережжя Криму — російськими відставними солдатами. Лише завдяки рішучій протидії Рішельє цей план не було схвалено. Але й на далі, до 1810 року Траверсе усіляко присікувався до татар.

У 1807 році Наполеон запропонував де Траверсе повернутися на службу у французький флот (на будь-яких умовах), але Траверсе відмовився.

У 1809–1811 рр. — на посаді виконувача обов'язків міністра Морського міністерства . З 1 січня 1810 року, одночасно, член Державної Ради.

З 28 листопада 1811 року — міністр морських справ, з 27 грудня 1815 року — морський міністр. Займав цей пост до 29 березня 1828 року, коли був звільнений із залишенням членом Державної Ради. На думку ряду авторів, в цей період військовий флот знаходився в занепаді. Російські військові кораблі Балтійського флоту проводили рутинні навчання в східній частині Фінської затоки, що дістала іронічну назву «Маркізова калюжа» (у зв'язку з дворянським титулом де Траверсе). Багато проблем флоту було пов'язано з браком коштів.

В ці роки морським міністерством була організована перша експедиція флоту Російської імперії до Південного полюса, Дивізія 1, під командуванням Ф. Беллінсгаузена і М. Лазарєва, яка досягла вкритих суцільної кригою акваторій поблизу майбутньої Антарктиди, наблизилась до 69 °25′ п.ш., відкрила 29 островів в Атлантиці і (майбутній) Антарктиці, у тому числі острови у складі архіпелаг Траверсі. Під час каденції де Траверсе у якості морського міністра, кораблі флоту Російської імперії, а також їхні екіпажі, брали участь у дослідженні Арктики і Сибіру.

Нащадки адмірала проживають нині в Києві (Україна), Орші (Білорусь) і в Франції..

Сім'я

• Батько — офіцер флоту Жан Франсуа де Траверсі (згодом генеральний намісник Сан-Домінго).
• Мати — Клер дю Кен де Лонгбрен, дочка плантатора (що раніше знаходилося на королівській службі — лейтенанта першого рангу флоту, капітана гренадерів).
• Дружина (перший шлюб) — Марі-Мадлен де Ріуфф, дочка флагмана французького флоту — з 1783 року. Померла пологами в 1796 році.
• Діти від першого шлюбу — Дельфіна, Клер, Констанс, Олександр 1-й (чи старший, віце-адмірал російського флоту), Олександр 2-й (генерал-майор російської армії).
• Дружина (другий шлюб) — Луїза-Ульріка Брюїн, дочка торговця і судновласника з Фрідріхсгама. Померла в 1821 році.
• Діти від другого шлюбу — Федір, Марія.

Нагороди

• 1782 — орден Святого Людовіка.
• 1785 — орден Цінцінната.
• 1797 — орден Святої Анни I ступеня.
• 1804 — орден Святого Олександра Невського.
• 1807 — орден Святого Володимира I ступеня.
• 1811 — алмазні знаки до ордену Святого Олександра Невського.
• 1814 — діамантовий перстень з портретом імператора.
• 1816 — шведський орден Меча.
• 1821 — орден Святого Андрія Первозванного.
• 1828 — орден Святого Георгія IV ступеня (за вислугу 25 років в офіцерських чинах).

Література

• Шатне, Мадлен дю. Жан Батист Траверсе, министр флота российского. М.. 2003.
• Шилов Д. Н. Государственные деятели Российской империи. Главы высших и центральных учреждений. 1802—1917. Биоблиографический справочник. СПб, 2001. С. 674—676.
• Макареев М. В., Рыжонок Г. Н. Черноморский флот в биографиях его командующих. Том первый. Севастополь, 2004. С. 50-52.

Примітки

1. Могила адмірала де Траверсе та його дружини с. Ромащина Лузький район Ленінградська область
2. Шатне М дю. Жан Батист де Траверсе, министр флота Российского. М.: Наука, 2003 — С. 225.
3. Маркевич А.И. К столетию Отечественной войны. Таврическая губерния в связи с эпохой 1806–1814 гг. Исторический очерк // ИТУАК. 1913. № 4 — С. 35
4. Нащадки командувача Чорноморським флотом адмірала Де Траверсі приїхали в Севастополь
5. Нащадки маркіза живуть в Орші

Посилання

• Третій Морський міністр Імператорського флоту Росії Жан Батист Прево де Сансак де Траверсі