Український скоропис

Украї́нський або ки́ївський скоро́пис — кириличний шрифт, який набув значного поширення в документах військових і ратушних канцелярій Війська Запорозького в кінці XVI — на початку XVIII століть.

Універсал гетьмана Війська Запорозького Івана Мазепи

Український скоропис третього періоду

Історія

Український скоропис виник наприкінці XIV — на початку XV століть, досягши найбільшого розвитку у XVII столітті. Він мав значні відмінності від російського та білоруського скорописів, що виявлялося як у різних накресленнях однакових літер, так і в загальному характері письма. Залежно від місцевих традицій письма, сформувалися окремі різновиди українського скоропису.

Київський український правопис мав характерні відмінності від московського, насамперед заокругленістю літер та своєрідною декоративністю письма. У другій половині XVII — на початку XVIII століття він навіть вплинув на московський скоропис. Однак, уже з другої половини XVIII століття, новий російський (московський) скоропис поширився в Україні, і його основні риси зберігаються й донині..

На думку історика Івана Каманіна, історія розвитку українського шрифту поділяється на три періоди:

Перший період (кінець XV — початок XVI ст.). Для цього періоду прийнято термін «уставний скоропис», який запропонував Ізмаїл Срезневський. В той час українське письмо було вільне від усілякого стороннього впливу і в способах писання йшло за традиціями Візантії, довго затримуючи в себе характер уставного скоропису (на відміну від російського тогочасного скоропису, що рано зазнав зовнішніх впливів, можливо, східних, унаслідок чого виробилася згодом нерівність і гачкуватість).

Другий період (друга половина XVI ст.) характеризується тенденцією до злитого написання слів: значна похиленість літер, загинання кінців літер праворуч, кінець однієї літери більше зближується з початком наступної. Але справжня сув'язь іще лише вироблялася. Частішало винесення окремих літер угору, над рядок.

Букви невеликого розміру — всі майже однакової висоти (тоді як у російському скоропису літери різнилися шириною та розмахом при різній висоті). Активізувався процес появи нових форм літер. В кінці другого періоду посилився вплив західноєвропейської каліграфії, що прийшла в Україну через Польщу.

Відмітною рисою третього періоду (кінець XVI — середина XVIII ст.) стала поява в письмі нового характеру, що розвинувся в українських школах, заснованих православними братствами. Відкривалися школи Острозька, Володимирська, Київська, Луцька. Чистопис став одним із основних предметів викладання. Сформувалися нові почерки — Київський, Острозький, Чигиринський (козацький). Це був час найвищого розквіту українського скоропису, що органічно вписався в простір культури бароко.

Характеристика

Автограф гетьмана Івана Мазепи

Ось як характеризує український скоропис Віталій Мітченко в праці «Мистецтво скоропису в просторі українського бароко»:

Візьмімо будь-який універсал котроїсь із українських канцелярій та погляньмо, як писар розпоряджається «просторовим шаром» аркуша. Композиційно й просторово цей аркуш можна порівняти з фасадом барокової кам'яниці, коли «читати» його згори вниз. Спочатку йдуть темпераментні закрути й розчерки, що дають зоровий акцент початку напису й вертикальну сув'язь першим рядкам. Вони утворюють подобизну барокового картуша з характерною для вкраїнської архітектури цього періоду динамікою та асиметрією в деталях. Далі починається ревна, вишукано-віртуозна й вивірена робота: написання слів і складання горизонталей рядків у вертикальний масив напису, де функцію в'яжучої речовини виконують вертикальні зв'язки ліґатур. І наприкінці напису — розчерк, який є засобом психологічної розрядки після напруженої праці. Така складна просторово-лінійна ритміка притаманна саме українському скорописові. Європейська каліграфія цього часу ритмічно більш розмірена. Просторовий шар аркуша, в якому знаходиться масив напису, неглибокий. Розчерк раціональний і пружний, мов стиснена пружина. В російському скорописові цього періоду роль психологічних розрядок, поряд із розчерками, виконували виносні елементи літер, через що напис виходив більш нерівний, пульсуючий.

Прийоми

Український скоропис на гривнях зразка 2004 року. Цитата Мазепи: «А за віру хоч умріте і вольностей бороніте!».

При скорописному письмі в каліграфічних аркушах часто виходили компактно виписані слова — слова-образи, слова-ідеограми, які читач сприймав цілком, не розбиваючи на окремі літери. Основними причинами цього є такі скорописні прийоми:

• Не всі літери відігравали однаково активну декоративну роль при письмі. Літери Л, П, Т, И, М, О, Ш, А, Н, Е писалися легко й відігравали роль пауз. Основне декоративне навантаження несли букви С, Б, К, З, Д, Е. Вони вихоплюються, як правило, вгору й униз від головної лінії рядка й своїми емоційними сплесками виносних елементів створюють своєрідну ритміку писання.
• Не всі букви поєднувалися одна з одною горизонтально (як це стало згодом, наприклад, у канцелярському письмі XIX сторіччя). Варіанти поєднання літер горизонтально є досить різноманітними. При цьому в одному й тому ж написі трапляються декілька варіантів поєднання одних і тих же літер, а з'єднувальні лінії часто набувають самостійного декоративного значення. Сув'язь сусідніх літер будується таким чином, що обриси першої диктують обриси наступної — і воднораз самі від них залежать.
• Горизонтальні ліґатури з одного боку посилюють декоративне звучання напису, а з другого — «в'яжуть» рядок, спонукаючи погляд бігти зліва направо. Вертикальні ліґатури поряд із виносними елементами відіграють роль зв'язків між рядками й трохи затримують ковзання погляду горизонталлю рядка. Вертикальні зв'язки створювалися дуже винахідливо. Найчастіше над рядок виносили літери X, Н, Р, М, Ш, Т.

• Український скоропис: Витяг із Батуринських міських книг 27 вересня 1681 року

Див. також

• Скоропис
• Стенографія

Примітки

1. Задорожній В. Б. Скоропис // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови; редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін. — 2-ге вид., випр. і доп. — К. : Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. — 824 с. : іл. — ISBN 966-7492-19-2. — С. 606.
2. Півторак Г. П. Письмо // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови; редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін. — 2-ге вид., випр. і доп. — К. : Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. — 824 с. : іл. — ISBN 966-7492-19-2. — С. 476—478 (С. 478).
3. (Каманин И. М.) Палеографический Изборник. Материалы по истории южно-русского письма в XV—XVIII вв., изданные Киевской Комиссией для разбора древних актов. Вып. 1. [Архівовано 8 березня 2022 у Wayback Machine.] Киев, 1899.(рос. дореф.)
4. Віталій Мітченко. Мистецтво скоропису в просторі українського бароко. // Український світ. — 1992. — №1. — С. 24-25.
5. Віталій Мітченко. Естетика українського скоропису. // Український світ. — 1992. — №2. — С. 34-35. Архів оригіналу за 20 травня 2011. Процитовано 16 вересня 2011.

Посилання

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Український скоропис
• Формотворчі принципи українського правопису [Архівовано 3 серпня 2015 у Wayback Machine.]
• Віталій Мітченко. Мистецтво скоропису в просторі українського бароко. // Український світ. — 1992. — № 1. — С. 24-25. [Архівовано 20 травня 2011 у Wayback Machine.]
• Віталій Мітченко. Естетика українського скоропису. // Український світ. — 1992. — № 2. — С. 34-35. [Архівовано 20 травня 2011 у Wayback Machine.]
• Віра Панашенко. Палеографія українського скоропису другої половини XVII ст. — 1974 [Архівовано 13 травня 2011 у Wayback Machine.]
• Віталій Мітченко. Діахронний аналіз морфології українських скорописних почерків XVI — поч. XVIII ст. [Архівовано 24 грудня 2019 у Wayback Machine.]
• Палеографический изборник. Материалы по истории южно-русского письма в XV—XVIII вв. Вып. 1 (1899), Киев